Поради юристів

Рекомендації для громадян, які незаконно притягуються до адміністративної відповідальності за участь у мирній акції протесту, яка проводилась на майдані незалежності 30 листопада 2013 року

Відповідно до статті 39 Конституції України, громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори , мітинги, походи і демонстрації , про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження цього права може встановлюватися тільки судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров‘я населення або захисту прав і свобод інших людей. 

Реалізація права на мирні зібрання в Україні регулюється актами національного та міжнародного законодавства, зокрема, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Протокол №1 та протоколи №2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, гарантує кожній особі, серед інших прав і свобод, право на свободу зібрань та об’єднання. Зокрема, частиною першою статті 11 Конвенції передбачено право кожного на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.

Статтею 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Указом президії Верховної Ради Української РСР від19 жовтня 1973 року № 2148-VIII, також визнається право на мирні збори. 

За визначенням, мирні зібрання - це масові заходи громадян, відкриті й доступні кожному, хто бажає взяти у них участь, з метою вираження ставлення тих чи інших груп, об’єднань громадян до суспільних явищ та проблем, привернення уваги органів влади до них та є однією із форм безпосередньої демократії. Визначені статтею 39 Конституції України мирні заходи такі, як збори, мітинги, походи і демонстрації не становлять вичерпний перелік і можуть проводитися у інших формах. 

Залежно від поставленої мети та методів проведення, масові заходи громадян розподілено на кілька категорій Статутом патрульно-постової служби міліції України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року № 404. Відповідно до підпунктів 332–336 пункту 4 розділу XV цього Статуту:

  • збори – це спільна, спеціально організована невелика присутність громадян у громадському або іншому місці, викликана необхідністю обговорення різних політичних, соціальних, економічних, культурних та інших проблем;
  • мітинг – масові збори з питань злободенних, переважно політичних питань, які проводяться, як правило, на вулицях, майданах, стадіонах, парках. Неодмінні атрибути мітингу – масова аудиторія, промовці, лозунги, прапори, заклики (усні, друковані, письмові);
  • демонстрація – масове находження громадян з приводу висловлення будь-яких громадсько-політичних настроїв, в тому числі з питань протесту або незгоди будь з чим. (Цей захід може проявлятися також у проступку однієї особи, здійсненні нею вчинку з метою підкреслення свого відношення до будь-якої події чи посадової особи тощо);
  • вуличний похід проводиться з тією ж метою, що і демонстрація, мітинг, однак відрізняється меншою динамікою, відсутністю мітингово-демонстраційної атрибутики;
  • пікетування – форма демонстрації, під час якої виставляються представники будь-де, наприклад, перед будинками об’єднань, підприємств з метою висловлення протесту проти чого-небудь, для забезпечення охорони на місці проведення страйку або демонстрації.

Під пікетуванням як формою безпосередньої демократії розуміється публічне вираження колективної або індивідуальної думки (демонстрація підтримки, солідарності, протесту проти чого-небудь) шляхом розташування громадян біля певного об’єкта. Під час пікетування можуть використовуватися плакати, транспаранти, інші засоби наочної агітації.

Частиною другою статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що здійснення прав на свободу зібрань та об’єднання не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. 

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина, а відповідно і право на мирні зібрання, не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку.

Визначення терміну “національна безпека” надано у статті 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 964-IV “Про основи національної безпеки України”, яка вбачає у ній захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров’я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв’язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Згідно зі статтею 3 цього Закону об’єктами національної безпеки є:

  • людина і громадянин – їхні конституційні права і свободи;
  • суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;
  • держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Національні інтереси відповідно до зазначеного акта – життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток; загрози національній безпеці – наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

Згідно з Положенням про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 листопада 2010 року № 550, громадський порядок – це система суспільних відносин, які складаються і розвиваються в громадських місцях під впливом правових та соціальних норм, спрямованих на забезпечення нормального функціонування установ, організацій, громадських об’єднань, праці й відпочинку громадян, повагу до їх честі, людської гідності та громадської моралі.

Тлумачення понять “національна безпека”, “громадський порядок”, “громадська безпека” та інших, що стосуються окремих положень щодо обмеження прав, містяться також у Сіракузьких принципах тлумачення обмежень і відступів від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, схвалених економічною та соціальною радою Організації Об’єднаних Націй у 1985 році. Згідно з названим актом “громадський порядок” визначається як сукупність норм, які забезпечують життєдіяльність суспільства або як низку основоположних принципів, на яких побудовано суспільство. Повага до прав людини є частиною громадського порядку. 

Під “громадською безпекою” мається на увазі захист від загрози безпеці людей, їхньому життю або фізичному здоров’ю, а також серйозних збитків їхньому майну.

Здійснення повноважень щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян під час проведення мирних зібрань Законом України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР “Про місцеве самоврядування в Україні” покладено на органи місцевого самоврядування. Так, відповідно до підпункту 3 пункту “б” частини першої статті 38 названого Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів, здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку.

Забезпечення у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, законності і правопорядку, додержання прав і свобод громадян у межах адміністративно-територіальної одиниці покладається також Законом України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV “Про місцеві державні адміністрації” на місцеві державні адміністрації.

Стаття 16 названого Закону визначає місцевій державній адміністрації функції зі здійснення на відповідній території державного контролю, зокрема, за додержанням правил транспортного обслуговування, громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту та дорожнього руху.

Основними завданнями міліції відповідно до статті 2 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ “Про міліцію” є:

  • забезпечення особистої безпеки громадян,
  • захист їх прав і свобод, законних інтересів;
  • запобігання правопорушенням та їх припинення;
  • охорона і забезпечення громадського порядку;
  • виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;
  • забезпечення безпеки дорожнього руху;
  • захист власності від злочинних посягань;
  • виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;
  • участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.

Згідно з пунктом 26 частини першої статті 10 цього Закону одним з основних обов’язків міліції є виконання та контроль за рішеннями сільських, селищних, міських рад з питань охорони громадського порядку.

Отже, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження щодо організації та контролю за забезпеченням охорони громадської безпеки, громадського порядку під час проведення мирних зібрань, органи міліції безпосередньо забезпечують громадський порядок, безпеку дорожнього руху, безпеку громадян тощо на таких заходах. Обмежити реалізацію права громадян на мирні зібрання може лише суд.

Встановлено, що з 21 по 30 листопада 2013 року у місті Києві на Європейській площі та Майдані Незалежності проводилися мирні зібрання громадян «Європейський вибір». 

Зазначені акції були санкціоновані у порядку, встановленому законом, обмеження за місцем та часом проведення мирних зібрань судом не встановлені. 

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності перебувала у місці зібрання – Майдані Незалежності на законних підставах у ході реалізації права на мирні зібрання, гарантовані Конституцією України.

Крім того, особі, яка притягається до адміністративної відповідальності було відомо, що о 16 год 29 хвилин 29 листопада 2013 року Генеральний прокурор України В. Пшонка зробив заяву, що "Ніякого розгону Євромайдану, мітингів, мирних демонстрацій у такій правовій демократичній державі, як Україна, не буде", а розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 22.11.2013 року №2321 термін встановлення тимчасових споруд та малих архітектурних форм до Новорічних свят визначений до 15 грудня 2013 року.

Посилання невідомих осіб на нагальну потребу встановлення новорічної ялинки та ковзанки на Майдані Незалежності о 4 годині ранку 30 листопада 2013 року надавали особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, розумний сумнів у законності вимоги, яка підлягає виконанню. 

Таким чином, у особи, що притягається до адміністративної відповідальності не було підстав вважати, що скеровані до нього о 4 ранку 30.11. 2013 року на майдані Незалежності звернення осіб, які не назвали себе та не пред‘явили службових посвідчень працівників міліції є законними та направлені на виконання службових обов‘язків, пов‘язаних із охороною громадського порядку.

Для кваліфікації правопорушення за статтею 185 КУпАП необхідно встановити, що особа, яка висувала певні вимоги перебувала при виконанні службових обов‘язків, її вимоги були законні, в свою чергу винна особа такі вимоги злісно не виконувала. 

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України у справах про адміністративні правовопорушення, про перебування працівників міліції при виконанні службових обов’язків мають свідчити установлена форма одягу, нагрудний знак, а також пред’явлене відповідне посвідчення.

Об‘єктивна сторона правопорушення характеризується вчинення винною особою дій, які свідчать про відмову від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог та розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов‘язків або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. (Постанова Верховного Суду України від 10.07.1998 року).

Суб‘єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом скерованим на порушення громадського порядку.

Обставини, викладені у адміністративному протоколі не створюють склад правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП. Зокрема: відсутні дані щодо особи - працівника міліції, яка пред‘явила вимогу порушнику, зміст таких вимоги для оцінки її законності. Також документально не доведені твердження про вчинення порушником інших дій, викладених у протоколі (кидання каменів, бруківки).

Викладення зазначеного у рапорті службової особи є недостатнім для об‘єктивних висновків суду.

Крім того, повноваження особи, яка обіймає посаду ОПУ ВКР ВМ РУГУ на складення адміністративних протоколів відповідно до статті 255 КУпАП не підтверджені, зміст протоколу не відповідає вимогам п.3.9 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України №950, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2013 року за №1829/24361

Вважаємо, що у матеріалах адміністративної справи відсутні достатні фактичні дані, які б давали підстави об‘єктивно та неупереджено стверджувати про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 

Відповідно до вимог статті 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події та складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, відповідно до статті 284 КУпАП , треба просити винести постанову про закриття адміністративної справи за п.1ч.1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв‘язку із відсутністю у діях особи на яку складено адміпротокол складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП.